Куди ми рухаємося?
5034 — законопроект щодо уточнення відповідальності за вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи; посилання
2126-а — законопроект який знищує приватність громадян, легалізує можливість тотального нагляду над громадянами, дозволяє закрити будь який інформаційний ресурс в інтернеті без рішення суду. посилання
3081-д — щодо введення інструментів цензури в інтернеті та можливого тиску на провайдерів. посилання 
4629 — введення механізму ідентифікації ресурсів та контенту в інтернеті, знищення приватності в інтернеті. посилання 
4571 — обмеження вільного поширення інформації завдяки введенню ідентифікації відповідно до вимог великих монополістів. посилання 
4579 — можливість позбавлення авторів права на свої твори. Саме так працює копірайт в США. посилання 
5110 — законопроект від Мустафи Наєма про образу поліцейського. Якзо його приймуть, то будь кого можна буде посадити за грати. посилання
І нарешті 3587 — законопроект про обмеження мирних зібрань. посилання 
Цей перелік нічого не нагадує? Згадайте диктаторські закони 16-го січня.


Якщо про закони стосовно обмеження вільного розповсюдження інформації я вже писав (посилання), то про законопроект щодо обмеження права на мирні зібрання ми не торкалися з 12-го року, після того, як спільними зусиллями багатьох громадських та правозахисних організацій його вдалося не допустити до голосування.
Сьогодні ініціатива щодо мирних зібрань набула змін. У нас зʼявилися нові органи (поліція та Національна гвардія), але залишилася корумпованою та слухняною судова система, у влади зʼявився досвід, набутий під час Майдану Гідності. Це все призвело до формальних змін, але суть закону залишилася старою — обмеження можливості громадян вільно висловлювати свою волю, чинити спротив діям влади. За інсайдерськими данними голосування законопроекту у ВР буде після розгляду на наступному засіданні Веніціанською комісією у жовтні-листопаді (посилання)
Але не все так погано. Громадські та правозахисні органазації разом з депутатами, які свого часу організовували протесті акції, зареєстрували альтернативний законопроект 3587-1. Але навіть прийняття альтернативного законопроекту не знімає загрозу. Наявність будь-якого закону, який регулює порядок проведення мирного протесту, дозволяє дуже легко вносити в нього зміни. Враховуючи тенденції влади у цьому питанні самим правильним варіантом розвитку подій буде не допустити прийняття будь-якого закону. Є 39-та стаття Конституції України і цього достатньо.

Розглянемо загрози законопроекту 3587.
1. Силовий розгін може стати законним.
Саме з силового розгону студентів та застосування сили з боку держави почався Майдан Гідності. Як у ті часи, так і сьогодні правоохоронці мають право застосовувати силу тільки у випадках, які чітко обмежені законодавством. Але законопроект 3587 змінює це. У статті 18 силовим структурам надається право визначати чи є зібрання мирним, чи ні і після цього вони оголошують час, через який зібрання повинно розійтися. У разі не виконання вимоги розійтися, правоохоронці можуть на законних підставах будь-кого затримувати та застосовувати силу і спеціальні засоби. Як не дивно, але після прийняття законопроекту це вже буде законно.

2. Введення терміну попередження про проведення акції.
У статті 39 Конституції України закріплено право на проведення мирних зібрань. На жаль, у ч. 1 ст. 7 законопроекту 3587 вводится термін у 48 годин попередження органів влади про проведення будь-якої акції. Я переконаний в тому, що при сучасному стані судової системи це достатній час для заборони будь-якої акції за зверненням владних структур до суду. Якщо раніше мінімальний час від повідомлення про акцію до початку акції у нас склав три хвилини, то зараз це не буде відповідати чинному законодавству та дозволить силовим структурам розігнати тих, хто прийшов висловити свою думку та їх прихильників.
Є велика загроза повторення ситуації, яка склалася у росії, коли в законодавстві вимога про узгодження проведення акцій з владою перетворилася на необхідность отримання від влади дозволу. Мені чомусь здається, що в Україні буде повторення того, що відбувається у росії.

3. Зібрання без повідомлення — не законні.
Сьогодні Конституція України гарантує проведення мирних зібрань, про які ми не повідомили (ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 22 та ч. 2 ст. 58). На жаль, правохоронці не завжди вірно розуміють зміст цих статей. Законопроект 3587 надає повноваження по визначенню характеру акції силовим структурам і робити вони це можуть на місці (п. 2 ч. 2 ст. 18 законопроекту 3587). Тобто, якщо поліція вирішує, що акція не є спонтанною, чи те, що організатори мали змогу повідомити про акцію у встановлений законом термін, то вони будуть мати повне та законне право розігнати її.

4. Одним із принципових нововведень запропонованого законопроекту є те, що місцеві органи влади можуть призначати свої порядки проведення мирних зібрань. Це задекларовано у п. 4 ч. 2, ч. 4 і ч. 5 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» законопроекту 3587. До чого це може призвести? Наприклад, місцева влада своїм розпорядженням дозволить проведення акцій тільки по понеділках з 13:45 до 16:32 на закинутому стадіоні на окраїні міста. Сьогодні це здається повною дурнею, а завтра це стане законною нормою, яку видасть місцевий царьок. Наприклад, київська влада вже намагалася реалізувати подібні ідеї

5. Загроза наявності закону як такого.
На початку статті я вже писав про те, що наявність будь-якого закону, яким би гарним він не був, дозволить доволі легко вносити в нього зміни. Саме це є основною небезпекою наявності такого закону. Навіть сьогодні, після перемоги Майдану Гідності наша держава не має того рівню довіри від громадян, що дозволить приймати такі закони. Суспільство не може дозволити силовим структурам держави мати “законні” права по придушенню будь-якого прояву з боку громадян. Якби нам не вдалося у 12-му році зупинити законопроект 2450, то був би Майдан можливим? Впевнений в тому, що студентів би розігнали набагато раніше.

Підсумовуючи, хочу запитати — чи не є всі ці законопроекти шляхом до побудови диктаторської системи в Україні після перемоги Майдану Гідності?